1.З якою метою більшовики здійснювали "українізацію"?

Опыт гражданской войны свидетельствовал, что без удовлетворения минимума национальных потребностей украинского народа судьба большевизма в республике всегда будет под угрозой. Именно это обстоятельство служило основой политики "украинизации". Она сталаофициальной линией большевитской партии, она предусматривала воспитание кадров из представителей коренной национальности, введение в работу партийного, советского и хозяйственного аппаратов родного для населения языка, расширение сети школ и других учебных заведений с обучением на родном языке, развитие национальной культуры.

2.Хто і яким чином чинив опір "українізації"?

С первых же шагов "украинизация" столкнулась с сопротивлением партийного и государственного аппарата. В начале 20-х годов органы советской власти в Украине преимущественно обслуживались русскими или русскоязычными чиновниками. Многие из них не воспринимали украинизацию, считая её политическим манёвром, уступкой "петлюровщине", и всячески саботировали.

В 1923 г. секретарь ЦК КП(б)У Д.Лебедь выступил с "теорией", в которой доказывал, что в Украине идёт "борьба" двух культур: русской - "пролетарской, передовой", и украинской - "крестьянской, мелкобуржуазной, отсталой"

3.Яким було ставлення населення до цієї політики?

Я думаю, что украинское население относилось к "украинизации" вполне нормально, ведь именно благодоря "украинизации" в Украине на тот момент развивалось расширение школ, вводился украинский язык . "Украинизация" способствовала национальному возрождению, привлечению национальной интеллигенции, которые искренне стремились служить народу, содействовать его социально-экономическому и духовному подъёму.

Висновок:

Аналізуючи результати політики українізації з висоти сьогодення, можна констатувати: завдяки старанням українських комуністів та інтелігенції українізація вийшла за межі формально-адміністративної політики "коренізації", як розуміли її у Москві. Якби цей курс був повністю здійсненим, то досягнення України в економіці, науці, мистецтві були б просто вражаючими. Тим не менше українська мова тоді вперше за попередні 400 років історії на більш-менш тривалий час посіла провідне місце у себе вдома, в Україні. Попри суворий ідеологічний нагляд зберігався певний світоглядний і естетичний плюралізм у сфері літератури та мистецтва, і вони переживали бурхливе піднесення, що дає підстави називати цей час добою культурного відродження України.

Саме українізації ми повинні завдячувати тим, що наша мова і культура знайшли в собі сили пережити нову хвилю русифікації, котра за своїми масштабами набагато перевершувала всі попередні.