Микола  Олексійович Скрипник



 

 Народився 25 січня в селі Яснуватому Бахмутського повіту на Катеринославщині в родині залізничника. Вчився в Ізюмському реальному училищі, звідки був виключений за революційну діяльність. Багато років переслідувався, був на засланні, брав участь у встановленні радянської влади в Україні, був обраний членом ЦК КП(б)У. Кар’єра вірного ленінця була стрімкою – нарком внутрішніх справ, нарком юстиції, генеральний прокурор УСРР, у 1927 він став наркомом освіти і був обраний Головою Ради Національностей СРСР, брав активну участь в організації Комінтерну.

Політична позиція Миколи Скрипника була вкрай суперечливою і це не могло не закінчитися для нього поразкою. Як послідовний більшовик – він був догматиком і водночас мислячою людиною, патріотом рідної землі. Непримиренний до ворогів радянської влади, він переслідував послідовників «шумськізму», «хвильовізму», але так само непримиренно боровся і з великоруським шовінізмом. Скрипник постійно наголошував на самостійності української культури і незалежності її від російської, гуртував навколо себе національно свідомі кадри. 1918 року він виступив проти запланованого в ЦК РКП(б) відриву від України так званої «Донецько-Криворізької республіки» і домагався приєднання до УСРР суміжних з нею етнографічних українських земель – Курщини, Воронежчини.
Уперто і послідовно протягом 1928–1933 років нарком освіти Микола Скрипник проводив політику українізації, у виступі на ХІІ з’їзді ВКП(б) критикував навіть Сталіна. Під його керівництвом українська мова запанувала в пресі, початковій і середній школі, значною мірою було українізовано викладання у вищій школі. Скликавши всеукраїнську правописну конференцію, він домігся того, що правопис було звільнено від русифікаційних впливів. Новий український правопис, затверджений постановою Раднаркому УСРР 4 вересня 1928 року, так і називали – скрипниківським.
1932 року виникла потреба пояснити світові, чому в Україні вимирають від голоду цілі села. До України в січні 1933 року прибув П.Постишев, усі труднощі та зриви колективізації він приписав «контрреволюційній діяльності» українських націоналістів, що гуртувалися навколо М.Скрипника і прикривалися його авторитетом. Миколу Скрипника звільнили з посади, і піддали гострій критиці «скрипниківщину». Не допомогла і «кришталево чиста» більшовицька біографія. Його перевели на роботу в Держплан і почали фабрикувати справу «УВО» – Скрипника звинуватили в тому, що «...Наркомпрос виявився найбільш засміченим шкідницькими, контрреволюційними, націоналістичними елементами». Вчорашній нарком добре знав, як проводять допити в ГПУ. 7 липня він застрелився у власному кабінеті. На столі доповідна записка заступника нового наркома Затонського, активного погромника А.Хвилі, один із пунктів якої пропонував: «Переглянути правопис, провести уніфікацію технічної термінології, узгодивши з російською». Усе це було негайно виконано і досі дається нам взнаки.